Джерельце

Найголовніша наука життя – наука любові до всіх і усього...

У школі “Джерельця” веселкові барви дитинства вихованців не тьмяніють. Період навчання наповнений тут для кожного бадьорим світлим переживанням, емоційністю та радістю буття.

В час, коли весна вертається додому, коли на полях зеленіє озимина, а щасливі від весняного тепла бджоли перелітають з квітки на квітку, десь далеко за оберегами пам’яті, за блідо-рожевими пелюстковими заметілями, зіп’ялося на ноженята дитинство маленької дівчинки на ймення Іруся.

Ходила поміж квіткового розмаю, видивлялася на сонце, небо, яке інколи закутувалось у хмарову запону, яку вітри вмить розвівали, розносячи довкіл пахощі цвіту. І все довкола зеленіло, співало, раділо – від малесенької травинки до найвищої зірки.

Дивилася на світ голубими очима високого травневого неба і вчилася найголовнішої науки життя – науки любові до усіх і усього, що її оточувало.

Вродись та вдайся, - говорить народна мудрість. Справді, наші успіхи і негаразди родом з дитинства, з того ніжного віку, коли одні таланти розквітають, а інші губляться назавжди.

Школа родинного дому поставила свою донечку як мікрокосмос – у центр батьківського Всесвіту. Рідна мова, мамина пісня, родинний звичай, щоденна молитва і велика праця перейшли через призму дитячої свідомості, і привели до істини Бога, а з часом до великої жіночої досконалості.

Досконалість Ірини Іванівни Король багатогранна. Вона дружина, мама, бабуся, красива жінка, а ще – мудрий Педагог. Вчителька від Бога для усіх своїх вихованців, (А їх у неї не одне покоління), і особисто для мене, як учасниці “Джерельця”.

Вважається, що наставник, який знає добре методи своєї діяльності, тримає ключ від усіх секретів виховання. Свої “ключі” Ірина Іванівна теж має, і коли є потреба “відімкнути” маленьке серденько і “вдихнути” в нього розуміння всесильності звуку мелодії, вона насамперед відкриває своє серце. Вона добре знає, що дитина приходить у цей недосконалий світ, сповнена добра і радості. Вона дивиться на дорослих людей з надією. Тому у школі “Джерельця” веселкові барви дитинства вихованців не тьмяніють. Період навчання наповнений тут для кожного бадьорим світлим переживанням, емоційністю та радістю буття.

Ірині Іванівні легко бути виховником, бо має бездоганну репутацію, постійно утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі і в своїх учнях. Вважає, що душа кожного вимірюється саме тим, поскільки вона в найскладнішій дитині вміє відшукати елемент добра і за це полюбити її. Ніколи не лукавить, бо уроки нещирості не забуваються ніколи.

Вона вміє навчати, ніколи нікого не принижуючи, не ображаючи. Головний принцип її роботи – любити дитину. А ще вчить працювати, бо добре знає, що той , хто вміє працювати, завжди зуміє підкорити все обов’язку. Ледарів тут не буває. І діти люблять її. Без цього вона б не змогла навчати стількох дітей. Та буває й суворою, нікому поблажок не робить. Хоча, як і кожна людина, прихильніше ставиться до обдарованих.

Якось на репетиції побачила, як Ірина Іванівна заплакала, коли співала Уляна Костів. Підходжу і тихо запитую: “Чого плачете?”. У відповідь почула: “Так Уляна заспівала правдиво, що не втрималася.”…

Вважаю, що любити обдарованих може лише дуже талановита, дуже сильна людина, котра не має ані грама заздрості.

Ірина Іванівно! В час ювілею хочу побажати Вам: нехай не стомиться Ваша душа від життєвих злив і засух, нехай буяють зігріті теплом людських сердець Ваша творчість, талант та велика праця на благо нашого народу та нашої держави.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.