Джерельце

Вона - хранитель чистоти народних традицій. Щаслива наша Ірина Іванівна. І ми щасливі, бо маємо її

Мені, вчителю української мови та літератури, здається ще недавні тридцять років тому, випала нагода одній з перших познайомитись з колегою по роботі. Світловолоса, з голубими очима, приємною усмішкою, лагідною мовою. Її полюбили вчителі, а учні не відходили від неї: у неї було дивне відчуття народної пісні, музики, яке вражало кожного. Весь вільний від роботи час, особливо на канікулах, вона їздила по далеких від Моршина гірських селах, хуторах, зустрічалась зі старшими, щоб записати народні пісні, звичаї, обряди. Вона стала великим хранителем чистоти народних традицій.

Її уроки, гурткова робота відзначались високою майстерністю. Вона знаходила час, щоб допомогти мені у проведенні ювілейних дат Шевченківських свят, пам’яті великого Каменяра, Лесі Українки та ін. Музичний супровід, костюми були підготовлені нею до інсценізації мною уривків “В бур’янах” С. Васильченка, “Тарасові шляхи” О. Іваненко, вистави “Назар Стодоля” Т. Шевченка.

А її постановка казки “Коза Дереза” взагалі завоювала велику популярність. Навіть Львівська студія телебачення приймала у себе початківців сучасного “Джерельця”.

Географія ж виступів теперішнього “Джерельця” досить широка. То не дивно, що учасників “Джерельця” і їх керівника запрошувала Польща, Німеччина, Македонія, Угорщина. Вони бажані гості всіх республіканських фестивалів, творчих звітів Львівщини у Київському палаці “Україна”.

А все почалось з рідної домівки, де музикальний і жартівливий батько, добродушна і лагідна мати зуміли привити любов своїм трьом дітям до музики, народної пісні, до мистецтва. Мабуть, наша земля має щось від Бога, що дає такі таланти, як Ірина Король, Ростислав Фединець, Ольга Іванівна.

Щаслива наша Ірина Іванівна. І ми щасливі, бо маємо її. Свій талант вона продовжить у своїх дітях та онуках.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.