Джерельце

«Джерельце» - унікальний ансамбль дитячої школи мистецтв у Моршині, взірець і приклад для підростаючого покоління. Вміло змонтовані сценічні композиції на задану тему чи віху з історії української нації - неперевершені у їх виконанні. Лауреат республіканських і міжнародних конкурсів, відомий за межами України.

Директор школи мистецтв Моршина, при якій існує згаданий ансамбль, п. Богдан Михайлевич має інший погляд на дитячу творчість і школу взагалі, а саме: «що я з того буду мати?» Про нього та школу мистецтв і піде розповідь.

Коли приступив до обов'язків директора п. Михайлевич, то «Джерельце» вже було в авторитеті по мистецькій майстерності. Керує ансамблем від дня його організації викладач з божою іскрою Ірина Король, їй допомагає Ростислав Федунець.

Ще до директорування п. Михайлевича ансамбль піднісся на високий щабель майстерності і авторитету. Першим кроком нового директора був план: як зробити звання «заслуженого діяча» - для себе. Почав для видимості опікуватись «Джерельцем» і оббивати пороги у обласних інстанціях. Але не вийшло, бо обласне управління культури діяло за принципом «кесарю-кесареве» Тоді п. Михайлевич взяв курс на розвал, - всякими засобами пригальмовував концертну діяльність, обмежував репетиції, мотивуючи «зривом навчального процесу та браком приміщення». Стан речей зовсім діаметральний: діти - учасники ансамблю, були і є кращими учнями школи, а стосовно приміщення, то у залі школи, де мали бути репетиції, крутили дискотеку» і відеофільми, «дохід» від яких невідомо куди дівався.

Особливо розпалились пристрасті, коли ансамбль отримав запрошення до Польщі від української спільноти Перемишля. Директор зайнявся не оснащенням ансамблю в дорогу (адже це діти), а своїм крамом на збут. В день виїзду автобуси «вибивав» голова селищної Ради п. Богдан Зеновій, а директор на власному автомобілі поїхав наперед. З дітьми у Польщі не був ні години. При поверненні діти чекали на кордоні, аж поки знову той же голова не приїхав по них. Директор у той час десь на польському ярмарку торгував, бо на цілий тиждень приїхав пізніше.

Є у школі настроювач п. Валентин Ісаков, якого пан директор «відправли» у вимушену відпустку, з далі його табелював і «хтось брав» зарплату. Взагалі, з фінансами - жах. У відомостях кочегарів майже немає ідентичних підписів. У школі - мертві душі, вже діти більше року як вибули, а за них учитель платить невеличку суму за навчання і отримує зарплату. Так що є і для себе і є чим поділитись Учні Корчмарик, Ленів, Кубанців - якраз приклад цьому.

Є у школі «живописець» п. Францкевич, який «умудрився» привести у клас дітей з вулиці, коли прийшла перевірка. Він не надіявся що комісія буде перевіряти не на «штуки», а по прізвищах. Але це робота вже інших органів.

А чи можуть працювати на повний оклад студенти зі стаціонару Дрогобицького педінституту, і то без дозволу ректорату? Це студенти першого курсу. Кравець і Пукас, Може хтось підміняв колись, або деколи і самі під'їхали, але який рівень такого процесу. А люди за навчання платять, і то немало.

Вміє пан директор і національну ворожнечу розпалити, коли йому треба під­тримки; вміє перекрутити вислови окремих людей так, як йому вигідно.

Ще донедавна школа була оформлена у стилі «ретро-застій»: все серпасте, молоткасте, хоч живописний клас працює. Директор мотивував: бач, курорт, різні люди приїжджають... Виходить, ті у тюбетейках приїжджають вчитись грати на бандурі

Послухайте репертуар відділу баяна-акордеона: там ще «Полюшко-поле», «Будьонівську» до цього року грали.

Навіть пан Михайлевич, щоби заручитись підтримкою моршинців, на початках ходив у церковний хор, а як тільки перевірка виявила недоліки у процесі шкільного життя - покинув і церкву. Що ж. Має на це право.

Минулого раку, коли був міжреспубліканський конкурс у м. Хмельницьку, п. Михайлевич вживав великих заходів для зриву поїздки. Навіть тих викладачів, що заангажовані в ансамблі, попередив: «якщо поїдете, я ставлю прогул і звільню з роботи». Одначе, ансамбль з ініціативи Ірини Король, Ростислава Федунця, Уляни Ільків, Люби Осипенко, Валентини Лисяк поїхав на власний розсуд і ризик.

Їх у Хмельницьку не чекали, бо директор навмисне з адміністрацією конкурсу не зконтактувався. Діти ночували «На вокзалі», одначе - здобули Гран-прі. А наказ з Міністерства культури України на проведення такого заходу був, та пан директор і тут зумів проігнорувати його.

Немає, мабуть, у Моршині такої імпрези, де б «Джерельце» не брало участі. Це - заслуга виключно п. Ірини Король і групи молодих учителів, які вже не раз на загальних зборах і у присутності представників культури вищих інстанцій та громадських організацій виявляли повне недовір'я директорові. Відділ культури реагував досить активно: був уже раз п. Михайлевич звільнений з роботи, але поновлений знову, бо суд знайшов у юридичному процесі непослідовність. Тепер, надіємось, що всі зацікавлені інстанції приймуть належну ухвалу. Адже мистецтво "облагороджує, очищує душі людські. А зараз повинно будити ще приспану свідомість нації, тому до святої, чистої справи треба і чистих рук.

Ярослав ЯСЕНИЦЬКИЙ, член комісії від громадськості

Опубліковано: Гомін волі. - 20 червня 1992 р. - С. 3.