Джерельце

Не знаю, з чого й почати. А хочу написати про те, як необхідна нічого не вимагаюча взамін любов до матері, батька, отчого дому, до рідної пісні, мови, народних звичаїв, до пам'яті предків, до культури й історії, шана до землі-годувальниці, природи. Що ми залишаємо в серцях своїх дітей, своїх вихованців? Що повинні посіяти, що маємо утвердити в їхній душі, щоб наші хлопчики й дівчатка дорожили кожною зерниною, вирощеною на нашій шві, щоб праця батьків була для них святинею, а рідне слово - перлиною дорогоцінною, рідна пісня - колисковою твого народу?

Основи людяності, фундамент особистості закладаються у дитини змалку. Плекаймо ж у них духовні цінності, бережімо коріння нашого родоводу - і міцнішатимуть, розквітатимуть і сім'я, і рід, а разом з ними - і весь наш народ, Батьківщина.

У роки сумної слави застою виникли значні деформації суспільного життя. Забувалися культурно-історичні традиції, звичаї та обряди, що сприяло вихованню дітей у дусі парадної моралі й краси. І ось до болю прикрий результат: сьогодні значна частина батьків не має елементарних знань з народної педагогіки не використовує традицій попередніх поколінь. А народна мудрість полягає у глибинному оволодінні дітьми рідною мовою. Фольклором, різними видами мистецтва. Мабуть, настала пора ввести у школах курс народознавства, щоб знайомити учнів з трудовими, ідейно-моральними традиціями, звичаями та обрядами, національною символікою, народними іграми тощо. Жоден вихователь - як у сім'ї, так і в дитячих колективах - не повинен допускати замулення чи висихання цих джерел, засушений коренів духовності.

Відроджуючи й продовжуючи народні виховні традиції, треба відновити вдалині авторитет бабусі й дідуся, бо вони - живе втілення народної мудрості, добра, милосердя. Бабусині казки, пісні, дідусеві легенди й історичні оповіді, їхня ніжність і ласка - це невичерпна й нічим не замінима скарбниця виховання онуків і правнуків. Оточімо ж наших бабусь і дідусів справжньою шаною, родинним теплом - і діти проймуться ще глибшою любов'ю до них. ставатимуть добрішими, людянішими. Усі повинні усвідомити: прийшов час відновлення і втілення в життя тих засобів, якими народ споконвіку виховував у дітей любов до рідної землі. По крупинці збираймо відомості про них і перетворюймо їх у могутні способи виховання дітей -і в сім'ї, і в школі. Всілякої підтримки заслуговують ті, хто з ентузіазмом відроджує культурно-історичні традиції, звичаї й обряди, пов'язані з першою борозною, зажинками й обжинками, першим хлібом із нового врожаю, завертанням осінніх польових робіт. Згадаймо про дати з народного календаря, свята вітання весни та прощання з зимою, гуляння у ніч на Івана Купала й таке премиле торжество Різдва Христового. Ці звичаї існують в усіх народів світу. Підготовка і відзначення цих дат, участь у них збуджують у дітей Глибинні почуття любові до рідної землі, природи, краю, розвивають увагу" фантазію, формують у них творче ставлення до життя, викликають бажання робити його кращим. Які величезні виховні можливості криються у народних іграх? А тим часом маємо нині безліч прикладів національного нігілізму, породженого часами застою. І прояв байдужості до пам'яток минулого - одна із його різновидностей. Щоправда, є добрі починання, паростки нового ставлення до проблеми.

Мимоволі напрошується думка: хто ж завтра заспіває отих неповторних пісень, хто передасть їх нашим нащадкам? Та чи перехоплять вони їх у всій красі та розмаїтості! Величезну роль у цьому покликані відіграти сім'я, дитсадок, школа, музична школа та школа мистецтв. Щоб не втратити дорешти те, що було приречене на забуття - первозданну красу фольклору.

Хочеться вголос висловити свої невеселі думки і про звукозапис. Де придбати для старшокласників платівки з багатющим народним фольклором, літературно-музичними композиціями? Де ті комплекти дисків українською мовою, які б повели нашу малечу в чарівний світ казок? А чи можна десь знайти хоч одну-єдину платівку з колисковими піснями? Адже сучасні молоді мами й тати, "виховані" естрадою, забули про колисанки для своїх немовлят, а тому й "засинають" дітки під ту грімкотливу поп- і рок-музику. А потім дивуються, чому їхні чада такі нервові Я дратівливі.

Як відомо, втрати мовні й пісенні - то втрати національні, що призводять молоде покоління до бездуховності, байдужості, черствості й жорстокості. Наша пісня, наша дума ніколи не цуралася історій Через пісню вертаємо до мови, а від мови - до пісні. Через мистецтво пізнаємо історію, а завдяки новій історії, віриться, збережемо давні традиції й створимо нові.

Злиття пісні й історії треба пережити особисто кожному, старому і малому, бодай раз у житті, аби у вітрилах душі не вщухав дужий подих батьківської землі. Це від кожного з нас залежить, чи перерветься золота нитка тисячоліть, а чи оживе і заграє на сонці, чи джерело рідної мови та пісні замулиться, а чи пружно і вільно дихатиме.

Чуєш - пісня лунає. І мимохіть тягнешся вслід за нею. Вона старша від тебе на тисячоліття і на тисячоліття молодша. Слово в пісні - як вода в річці.. Жива вода рідної мови на ноги зведе тебе. Не сполохай рідного слова, не забудь рідної мелодії, а захисти їх, життям своїм переповни. Батькове слово, колискова матері нехай наповнюють твої груди озоном людської гідності.

І. КОРОЛЬ, художній керівник фольклорно-етнографічного ансамблю "Джерельце" Моршинської школи мистецтв

Опубліковано: Курортний вісник. - 28 березня 1990 р. - С.4