Джерельце

Мабуть сам Бог поблагословив Україну такою поетичною душею, що щоб не побачив, не почув українець – про те пісню зможе скласти. Від народження дитини до останньої дороги людину супроводжують пісні. Здається, немає такої події, на котру український народ не відгукнувся б піснею. Тому нині, звертаючись до давніх взірців фольклору, можемо тільки подивляти творчу силу наших пращурів, та ще більше сумувати, що тисячі тисяч пісень так і залишилось незаписаних, згинули з роками назавжди.

Одним із завдань “Джерельця”, і чи не найголовніших є збереження рідного фольклору, відродження давніх звичаїв, обрядів та пропагування їх у сучасне життя. Першою такою вагомою виставою, у якій було показано побут селян, яким він був – з розмовами, піснями, жартами, поученнями і стала програма “Обжинки”. Було відроджено давній, мудрий звичай взаємодопомоги, розуміння, любові до ближнього. Люди в селі ніколи не стояли осторонь чужої біди, вдовам, сиротам допомагали всією громадою виходити і зібрати урожай; приходили на допомогу і сусідам, щоб ті все встигнули зробити вчасно. І ось коли в селі було дожато останній сніп – починалось і святкування завершення збору врожаю.

Ще по-літньому туманний ранок обіцяє гарний день. Заспівали ранні півні і покликали косарів та женців на ниву. Спішать парубки з косами, дівчата з серпами – і закипіла робота та зазвучала пісня.

Але хто ж це так зручно примостився поспати у гарячий жнивний день? Чи це не Гриць із Омельком? Вставайте, ледарі, не мати вам більше поваги серед селян, поки не візьметеся за роботу.

Бо по праці і честь. Найпрацьовитішу дівчину зразу помітили – перед нею найгарніший хлопець зніме капелюха і вклониться низько, до землі.

Та тут ще хтось поспішає на ниву. Це – мати-селянка з дитиною на руці, з граблями, колискою та обідом для женців. Співає мати колискову і переливає свою душу у серце немовляти.

Перепочили хлібороби, освіжились ковтком чистої джерельної води, і залунали стародавні ладканки. Аж тут суне ведмідь – господар Карпат. Він дивиться кривим оком, що олюди всі колоски зібрали, а йому “туршки зостали” – залишилась одна стерня. Прогнали ведмедя, сплели вінки, і радіють всі, що вже жнивам кінець. Женці та косарі дякують ниві, що буйно вродила, закосичують серпи і коси квітами та запрошують господарів. Одягають на них вінки з жита та пшениці, дарують снопи з урожаю та співають їм величальних пісень. Починається святкування збору врожаю. Щасливі господарі низько кланяються женцям, запрошують до свого двору та до запальної бойківської коломийки…