Публікації про "Джерельце"

ДРУЖБА ДІТЕЙ БУДУЄ СВІТ ДОРОСЛИХ

Все сталося миттєво. До директора Моршинської шкоті мистецтв п. Ростислава Фединця подзвонив віце-президент міста Новий Сонч (Республіка Польща) і запросив «Джерельце» бути учасником міжнародного фольклорного фестивалю. Це сталося у понеділок, а вже наступного дня потрібно було вирушати в дорогу. Не було транспорту, пального, не було зібраних валіз, але було єдине велике бажання потрапити туди, у це прекрасне, чарівне, а ще для нас рідне місто. Бо де б не гостювало «Джерельце», найзатишніше і «найрідніше» йому тут, у цьому старовинному місті, де живуть чудові люди і щирі наші друзі.

Так от, наші друзі, а найбільше віце-президент пан Лєшек Зегзда, потурбувалися, щоб білий «лайнер» пана Гжегоня, під назвою «Хортиця», приїхав за моршинцями власне у вівторок. Витрати влашто­вувачів фестивалю, звичайно збільшилися, але в Сончі дуже хотіли бачити «Джерельце». До слова, наш колектив, у 1999 році був учасником цього фестивалю, і, за його правилами, тільки через 5 років можна знову чекати на запрошення, і не раніше. Але так сталося, що колектив-учасник з Молдови терміново вилетів до Канади, от і з'явилася вакансія. Ви запитаєте: «А чому тільки для «Джерельця?» Відповідь єдина - в Польщі знають, що складно знайти інший такий колектив, який був би щоденно в робочому тонусі і навіть ... влітку

До речі, про літо. Ця пора року є часом відпочинку, подорожей та розваг, але для «Джерельця» ця пора залишається часом праці. От я і хочу розповісти, як чудово можна поєднати відпочинок з великою працею, бо не раз мала нагоду спостерігати за «Джерельцем» в ході гастролей.

В Новий Сонч приїхали колективи з чотирьох континентів. З Мексики, Анголи, Китаю, Англії, Боснії та Герцоговини, Інгушетії і ми - з України. Організація фестивалю і всіх моментів, пов'язаних з ним, була на найвищому рівні. Сцена з супертехнічним оснащенням, великий (до речі, спортивний) зал, розрахований на три тисячі глядачів. Назва його «Соколи». а витрачено на його будівництво понад 11 мільйонів злогих, а на сусідню будівлю (а це басейн) понад 9 мільйонів. Я розмовляла з паном Лєшеком Зегздою, який багато праці та сили переконання затратив, аби схилити багатьох до думки, що ці будівлі потрібні, бо добре знає, що здорові, талановиті діти - це майбутнє його держави.

У чалі, де відбувалося фестивальне дійство, на одній із стін вибудовано альпіністську стінку висотою 37 м. Потренуватися на ній з'їжджаються альпіністи з усієї Польші. Щороку тут відбуваються престижні європейські змагання. В секторі дня глядачів в сидіння вмонтовані невеличкі колеса, і за якихось пару хвилин можна змодифікувати, для потреби будь-якої форми, глядацький зал. Багато тренажерних кімнат, роздягальня з душем та іншими зручностями і, звичайно, вода - холодна-гаряча. Нам би таку краплину земного раю!.. Наше фестивальне життя розпочалося в середу. Кілька годин міцного сну і гайда до праці. Ранкова репетиція, пізніше - знайомство з нашими польськими партнерами зі Стжижиці, і десь перед обідом вирушили до їхнього містечка. Розпочалося знайомство з цим мальовничим куточком в Карпатах екскурсією по кляшторному музею. Провів її отець Генрік. Тут ми побачили мапу світу ХІІІ-го століття, на якій зображені тільки три континенти, оскільки про четвертий на той час відомостей не було.

Також нашій увазі були представлені військовий одяг та зброя (панцир важив 50 кг, а меч - 15-17 кг), картина великої битви під Арле. Мали змоuу ознайомитись із однією з тридцяти тисяч перших друкованих у світі книжок, яка відсвяткувала своє 400-літгя. Завітали і до місцевої церкви, яка була збудована в 1234 році. В ній зберігається неймовірної краси образ Матері Божої, який намалював невідомий художник у XVI столітті. Пізніше ми пройшлися по кляшторному парку, в якому ростуть екзотичні дерева, квіти, де збудована капличка на кошти сімейної пари, яка відсвяткувала своє золоте весілля і не забула таким чином подякувати Богові за щасливі роки подружнього життя.

Увечері відбувся концерт, на який зійшлися чи не всі жителі Стжижиць, які не жаліли долонь для аплодисментів нашим артистам. Наше перебування завершилося смачною вечерею на гмінному подвір'ї. Четвер був напруженим - репетиції, репетиції, бо п'ятниця - день український. А це означало, що ми повинні представити виступ колективу на сцені, а також виконати не менш складне завдання - приготувати будь-яку страву з української кухні. Ще з вечора запаслися борошном, картоплею, цибулею і салом, бо вирішили, на смак поляків, запропонувати українські вареники.

Отже, в п'ятницю по обіді методом бригадного підряду за кілька годин наліпили більше тисячі вареників. Хочу відзначити, що серед дівчат-помічниць був один молодий чоловік - Іван Данчевський, який зарекомендував себе, як вмілий помічник для своєї майбутньої дружини, бо таки витримував швидкий і якісний темп роботи. Щоб завершити епопею з варениками, скажу, що мені випала «честь» частувати ними охочих, а їх зібралося чимало. Були бажаючі отримати і додаткову порцію, але грізний дядько (і де він тільки взявся) стояв біля мене і відганяв малих і дорослих хитрунів.

Тим часом на сцені наш колектив відпрацював знаменито, а ще коли на завершення заспівали «Соколи» і цю популярну в Польщі пісню підхопили всі присутні, то в залі надовго поселилася чудова атмосфера єднання артистів і глядачів в одну-єдину дружну співочу родину.

Наступного суботнього дня нас чекав великий сюрприз - «Джерельце» запросили на концерт в місто Суха Бескідска, де відбувався фестиваль та Свято хліба. Фестивальне дійство для мене «загубилося», коли почала розглядати довгу галерею-виставку різноманітної випічки хліба, булочок, тістечок, торгів... І найголовніше - все це можна було скуштувати. Зрештою, всі ми довели себе до такого стану, коли говорять: «Очі ще б їли, а...». Суботній день був важливим і для керівників колективу, бо саме в цей день мало відбутись засідання так званої «ради культуральної». Це засідання, яке проводять фольклористи з різних країн. На цей раз раду представляли професіонали з Америки, Польщі, Німеччини, Словаччини.

На питання, які їх цікавили, Ірина Іванівна Король - керівник «Джерельця» - давала вичерпні відповіді. А питань було багато. Особливо їх зацікавила композиція «Бойківське весілля». Подія одруження-творення сім'ї у предків слов'ян мата велике значення і спо­конвіків вони мали у своєму пантеоні божества, які опікувалися пошлюбною родиною - Рід і Рожаницю. Репутація сім'ї цінувалася часом вище, ніж її майновий стан. Шлюб практично повсюдно освячувався і святкується Церквою. Цікава тема...

Після заключного недільного концерту, який назавжди об'єднав серця учасників, була прощальна ватра. Танцювали, співати пісні, смажили ковба­су над вогнищем, знайомились, знайомились і ... одночасно прощались. В кожного під посмішкою крилася печаль розлуки, що в результаті виливалось у нестримний потік сліз.

А завершити свою розповідь хочу чудовими, сказаними на прес-конференції, словами: «Дружба дітей будує світ дорослих». Тож нехай ніхто і ніколи не посягає на цю спільноту.

На фото: вгорі - фольклорно-етнографічний ансамбль Моршинської школи мистецтв «Джерельце»; внизу - режисер фестивалю пан Брода, керівник «Джерельця» пані Ірина Король та віце-президент міста Новий Сонч пан Лєшек Зегзда.

Олеся Курилишин,
учениця Стрийської гімназії

Опубліковано: Рідне поле. - 17 вересня 2002 р. - № 101 (1272). - С.2