Джерельце

Недавно учасники фольклорно-етнографічного ансамблю "Джерельце" Моршинської школи мистецтв взяли участь у республіканському конкурсі дитячих фольклорних колективів. З Хмельницького юні артисти повернулись з дипломом першого ступеня за зайняте перше місце. І хоч зараз канікули, учасники "Джерельця" зайняті пошуками нових перлин народної творчості. До традиційної суботньої розмови ми запросили художнього керівника колективу І.І. Король.

- Ірино Іванівно, так як так сталося, що народні традиції та обряди, народна пісня за останні десятиліття стали забуватися. Виросло покоління людей, яким сьогодні двадцять, тридцять років і які не люблять, не вміють і не хочуть співати. А "Джерельце" було і є осередком шанувальників народної пісні.

- Дитячий фольклорний ансамбль Моршинської школи мистецтв створено 17 років тому. Було на меті розвинути в дітей здібності, прищепити їм любов до фольклору нашого краю, народних звичаїв, обрядів, знайомити з одягом, речами домашнього вжитку із рідного села. Першою великою роботою ансамблю стала, опера «Коза-Дереза» М. Лисенка. Перші учасники «Джерельця» вже виросли, здобули професію і посилають до нашого колективу своїх дітей. Нинішні сімдесят учасни­ків «Джерельця» - це майбутні дорослі люди, які вже, вірю, ніколи не (змо­жуть розлюбити народну творчість.

Життя ансамблю будуємо так, щоб діти не лише вивчали пісню, а досліджували її витоки, відтворювали різними художніми образами. Перед кожним учасником «Джерельця» поставлено завдання навчитися чисто, без домішків «словесної полови» розмовляти українською мовою.

- Вміння працювати з «Джерельцем» у вас, мабуть, вдосконалювалось разом з вихованням своїх дітей?

- Діти - моя найбільша втіха. Наш старший син Руслан закінчив цього року Дрогобицьке музичне училище, готується вступати до консерваторії. Оксанка вже восьмикласниця, вчиться гри на трьох музичних інструментах, а Світозар перейшов до четвертого класу. Мій брат - Ростислав - скрипаль, закінчив Львівську державну консерваторію, працює, в оркестрі на­родного ансамблю пісні і танцю «Смерічка» курортної поліклініки. А чоловік - опе­ратор студії звукозапису.

Власне, чоловік, сестра, Ольга, яка, до речі, також закінчила консерваторію, брат, є і головними помічниками, і консультантами, і критиками в моїй роботі.

Мудрі життєві поради, добре, щире слово матері, батька завжди з нами. Батько мій був і скрипалем, великим народним гумористом і дотепником. Саме в рідному селі Тухолька на Сколівшині призбирала чимало пісень, ладканок, коломийок для ансамблю. Кожне сімейне чи родинне свято відзначаємо з дітьми в селі, готуємо своєрідні сімейні вистави.

Скільки цікавого, незабутнього ми почули з вуст батьків про колишнє життя гірського села.

Пісня, дотепне слово, жарт були постійними супутниками селянина. Люди знали, що цю пісню найкраще в селі співає Ольга, а іншу - Марія. А які були колись колискові! У Тухольці є колискова, яку так і називають - то пісня Маркова. Марко мав не лише гарний голос, але й складав пісні. Їх охоче співали і влітку, і довгими зимовими вечорами, коли збиралися на вечорниці, які в нас називали «випрядками». Давно немає вже Марка, а пісні його живуть,  хвилюють і радують нові покоління людей.

У композиції «Обжинки» ми відтворили вінець праці хліборобської. Житнім перевеслом, вівсяним снопом, духмяним короваєм, щедрівками та колядками, бажаючи, добра, щастя усім людям.

- «Обжинки» - композиція, яка принесла визнання вашому фольклорному колективу. А що чекає глядачів попереду, над чим працюєте?

- Ми підготували композицію «Тарас», уривки з якої показали на святкуванні 175 річчя від дня народження Т. Г. Шевченка в Палаці культури. Маємо ще одну нову роботу - «новорічні щедрівки та колядки», хочемо поставити "Вертеп"

Розмову вела Н. ГНАТИШИН

Опубліковано: Будівник комунізму. - 8 липня 1989 р. - С.4.